Таємниця краси полтавcької відьми

Українська земля багата не тільки на поетів, художників і артистів. Ця земля зберігає один великий секрет, один скарб, з яким не зрівняються скарби піратів, шовку Сходу та скарби Тамплієрів....
Таємниці краси полтавської відьми

Українська земля багата не тільки на поетів, художників і артистів. Ця земля зберігає один великий секрет, один скарб, з яким не зрівняються скарби піратів, шовку Сходу та скарби Тамплієрів. Багато століть українська земля була батьківщиною відьом, а київські відьми, відьми Полісся України в давні часи вважалися найсильнішими.

У селах відунів боялися, але ставилися до них з повагою, оскільки у важкі моменти вони приходили на допомогу, якщо необхідно було когось вилікувати або розповісти про долю близьких. Царі й цариці нерідко тримали при собі відьом як радників і помічників, тому що знали – жінки ближче до світу природи, краще відчувають людей і їх наміри.

За старих часів вважали, що успіхи у військових кампаніях і на державній службі не обходилися без допомоги відьом. Блискуча кар’єра київського воєводи А. Киселя породила в місті чутки, що його мати була відьмою, і всіляко допомагала синові. Але головним героєм всіляких чуток був Богдан Хмельницький. Польські автори тих часів писали, що український полководець тримає у своєму війську відьму Марусю, вона, за їх словами, консультувала воєводу перед важливими битвами. Саме вона пророчила гетьману поразку під час облоги Замостя в листопаді 1648 року.

Помилково думати, що в Україні відьмам жилося краще, ніж їхнім товаришкам в Західній Європі. Так, жилося їм вільніше, але і для них були свої покарання. В основному, за псування худоби або смерть людини. На території нинішньої України відьомські процеси виникли вже в X столітті. У древній юридичній пам’ятці – «Статуті князя Володимира про церковні суди» чаклунство і ворожбу віднесено до числа справ, які розбирала і судила православна церква. У пам’ятці XII ст. «Слово про злих духів», складеній митрополитом Кирилом, також йдеться про необхідність покарання відьом і чаклунів церковним судом. Відомо, що в 1666 році за наказом запорізького гетьмана І. Брюховецького спалили шість відьом, які нібито напустили сухоти на гетьмана і його дружину.

Звинувачення у чаклунстві висувалися, як правило, на ґрунті заздрості і політики. Останнє було єдиним варіантом, якщо офіційно на вільнодумця неможливо було знайти управу. Частіше за все, в Україні відьмам відсікали голову сокирою чи мечем, оскільки страта на багатті здавалася служителям церкви менш «гуманною». У цілому ж, красуня-відьма не викликала у церковників, воїнів і царів запеклого шовіністичного трепету, як у їхніх побратимів за кордоном. Підсумок – чотириста років тому на Заході з успіхом спалили найкрасивіших і наймудріших жінок (за неправдивими звинуваченнями чи ні – це деталі), і зараз чоловіки Європи з заздрістю дивляться на слов’янських красунь, яких врятувала любов до прекрасної статі у слов’янських чоловіків. Про терпіння чоловіків України красномовно говорить переказ, згідно з яким на Петрів день 30 червня відьми зі всієї України зліталися на шабаш на Лису гору в Києві. А простим киянкам дозволялося трохи відвести душу і побіситися. Від чоловіків в цей день було потрібно беззаперечне виконання жіночих примх. Козаки, які брали в дружини відьом, пишалися, що їм вдалося приборкати ту, якій сам піп не указ.

Відьом охороняв закон, він забороняв розправи і самосуд над ними. Хто знав, що через кілька сотень років така турбота відіб’ється у фольклорі. Адже західна відьма з казок – страшна стара, згорблена, покрита бородавками, а слов’янська – молода красуня, що поєднує в собі добро і зло. Вона могла навести порчу або посварити закоханих, але частіше поставала у вигляді знахарки, цілительки. Відмітна особливість відьом – очі: глибокі, заворожуючі, прекрасні. Сила відьом полягає у волоссі. Чим довше коса, тим сильніша відьма.

Але, не дивлячись ні на що, відьми є національним надбанням слов’янської культури та відображаються в образах видатних письменників-класиків: О. Кобилянської, Г. Квітки-Основ’яненка, Лесі Українки, М.В. Гоголя, А.І. Купріна, М.А. Булгакова, О.С. Пушкіна та інших.

У наші дні Україна перестає бути заповідником відьом, і перетворилася на територію, де починається полювання. 15 квітня 2010 у Верховній Раді України зареєстрували законопроект, який повинен відродити кращі традиції козацтва, яке, обходячись без інквізиції, завжди боролося з нечистою силою. Із законопроектом, звичайно, не посперечаєшся, хоча він може перекрити кисень тим, кого вважає нечистою силою українська православна церква: ворожкам, знахарям, екстрасенсам, хіромантам… Але місцеві Солохи тільки посміхаються і роблять свою справу. А ви спочатку за руку зловіть українську відьму. Це складніше, ніж океан перепливти.

Полтава – гарне місто, засаджене деревами, оточене трьома пагорбами, лісами і озерами, яке постійно приваблювало відьом і чаклунів. Кажуть, що вони тут були з часів заснування міста і стали такою ж невід’ємною його частиною, як каштанові дерева або золотий орел у Корпусному парку.

Полтавські відьми нічим не відрізняються від інших, хіба що почуттям гумору і незлостивістю. Зробив їй гидоту, вона тріснула по голові, а через годину по цій же голові погладила. Але є в історії міста одна страшна чорна перлина – Наталка Кравченя. Вона відома як полтавська Ержбета Баторій.

Наприкінці Російсько-японської війни 1904-1905 рр. в одному з глухих селищ Полтавської губернії стали відбуватися загадкові події. Ранньою весною в селі зникла дівчина – Марія Бурова. З якоїсь потреби вона ненадовго відлучилася з хати і зникла. Батьки, родичі обійшли всі околиці, ліс, берег річки, але дівчину не знайшли. Не знайшли і її тіло. У поліцію заявляти про зникнення не стали, вважаючи пригоду просто нещасним випадком. Ближче до Великодня зникла інша молода і симпатична дівчина. Селяни вирішили, що її забрали з собою цигани. Про те, що трапилося, повідомили в місто, заявивили в поліцію. Незабаром у село приїхав урядник, пробув пару днів і поїхав назад, так нічого і не зробивши. Влітку зникли ще дві дівчини, і їх пошуки також закінчилися безрезультатно.

Мати однієї з дівчат вирушила до ворожки Наталії, яка жила на хуторі неподалік від села. Ворожка розкинула карти, помовчала, а потім повідомила жінці:

– Не шукай! Немає більше твоєї дочки на цьому світі!

Час минав, і поступово життя налагоджувалося, про дівчат говорили менше, але після Різдва селище знову сколихнула звістка про чергову трагедію: безслідно зникла дочка місцевого лимаря. Дівчину не знайшли. Сільський староста відправився в місто вимагати від влади рішучих заходів – за два роки в селі зникли сім молодих дівчат. Дійшло до того, що жінки навіть вдень боялися виходити з хати до криниці, не кажучи вже про те, щоб працювати в полі або в ліс на роботу.

Незабаром у село приїхав молодий поліцейський чин – пристав Микола Соловйов, а з ним декілька нижчих поліцейських чинів. Увічливий і дуже терплячий детектив зумів привернути до себе селян, зазвичай не дуже схильних довіряти чужинцям, і став прискіпливо опитувати всіх потерпілих і свідків, старанно записуючи їх розповіді. Потім він попросив старосту показати йому околиці села і ті місця, де шукали дівчат.

Саме він і зацікавився старим хутором, де, як пояснив йому староста, живе Наталка Кравченя, відома в селі як відьма. Жінці вже було за 65 років, але її шкіра була біліша молока, волосся темніше воронового крила, а губи яскравіші стиглої вишні. Староста повідомив, що хутір місцеві обходять стороною, проте пристав помітив добре протоптану стежку до будинку Наталки. Виявилось, що до неї крадькома ходять гадати жінки з села. Микола відразу зрозумів, що потрібно шукати сліди зниклих дівчат на хуторі, адже яка дівчина не любить поворожити на женихів …

За хутором встановили спостереження. Але нічого підозрілого не виявили. Красива відьма з фігурою молодої дівчини вела господарство, займалася звичайними справами як і всі жінки того часу. Незвичайним було лише те, що, з довідки поліцейської управи, народилася Наталка майже 65 років тому! Соловов здивувався: він ніяк не дав би господині хутора на вигляд більше двадцяти п’яти років. Кілька разів до неї приходили поворожити жінки, але потім поверталися в село без пригод.

Іноді Кравченя їздила в місто і купувала там книжки на окультні теми. Це, звичайно, не кримінал, але пристава насторожило те, що, як показали селяни, всі зниклі дівчата захоплювалися містикою, а Кравченя завжди ставила умову тим, хто відвідував її хутір – щоб жодна душа не знала про візит.

Слідчий прийняв рішення оглянути будинок ворожки і її господарські будівлі. Дочекавшись, поки вона в черговий раз виїде в місто, він у супроводі поліцейського чину проник у двір, побував у сараї і хліві, а потім пробрався до хати. Ніщо не викликало підозр, проте Соловов помітив замаскований домотканими килимки лаз у підпілля. Спустившись туди, він при світлі ліхтаря почав огляд і звернув увагу на велику скриню, яка вгрузла в землю. Як же так? Щільно утрамбована мало не до кам’яної твердості долівку в холодному підвалі не повинна осідати під вагою скрині. Зсунувши скриню, детектив був вражений тим, якою вона виявився легкою. Земля виглядала трохи пухкою. Пристав почав обережно розривати землю під скринею, відкидаючи її в бік чоботом. На глибині менше ліктя він побачив, як серед грудок землі з’явилася біла, наче виліплена з алебастру, тонка дівоча рука з срібним колечком на вказівному пальці.

Того ж дня Наталію Кравченю заарештували. У підполі її хати в присутності понятих поліцейські виявили могилу: у ній лежали сім знекровлених дівочих трупів. Ворожка зізналася у скоєниїх нею злочинах. Втім, злочинами вона вбивства дівчат не вважала, оскільки вони віддали їй свою кров і молодість добровільно.

Під час слідства з’ясувалося, що, почавши старіти, Кравченя захотіла омолодитися і протягом багатьох років по крихтах з різних окультних книг відновлювала стародавній чаклунський рецепт з використанням крові невинних дівчат. Після довгих експериментів Кравченя повністю відновила рецепт, але відкрити його таємницю відмовилася, навіть коли їй пообіцяли за його розголошення помилування і свободу.

Варто відзначити, що лікарі, які оглядали чаклунку, відзначили той факт, що її тіло молодше за її справжній вік на сорок років. Жінка була цілком здорова фізично і психічно.

Наталю відправили спочатку до Полтави, потім у Київ, а звідти до Великобританії для всебічного судово-психіатричного обстеження. Консиліум лікарів одноголосно визнав Наталку абсолютно здоровою фізично та психічно.

На пропозицію медиків і слідчих щиросердно розповісти про таємницю омолодження відьма відповіла категоричною відмовою. Патрік Елдрідж пише: “Говорять, до неї зверталася через посередників одна вельми впливова в Європі особа, обіцяючи влаштувати в обмін на таємницю омолодження помилування. Але Кравченя відкинула і цю пропозицію, наполягаючи, що вчинені нею вбивства мали суто ритуальний характер”. Суд присяжних визнав полтавську відьму винною і засудив до смертної кари. Кравченя так і не розкрила секрет своєї молодості. Але у неї залишилася племінниця, слід якої втрачається в 1888 році. Але відомо, що в 1904 році до Наталки приїжджала гостя … Можливо, вона і зберегла секрет молодості.

— Матеріал підготувала Юлія Матійченко

Оцініть статтю:
[Голосів: 1 Оцінка: 5]

Читайте нас у Facebook і Telegram!

Підписуйтесь на нові публікації по email:

Рубрика
Культура
Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний інформаційний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.
    ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ