Історія одного шедевру – фільм “Червона Рута”

На початку 1970-их про Буковину та її молодечі таланти почув увесь Радянський Союз – завдяки «Червоній руті» і «Водограю», написаних студентом Чернівецького медінституту Володимиром Івасюком, і тим, чиї голоси...

На початку 1970-их про Буковину та її молодечі таланти почув увесь Радянський Союз – завдяки «Червоній руті» і «Водограю», написаних студентом Чернівецького медінституту Володимиром Івасюком, і тим, чиї голоси несли їх у світ: ВІА «Смерічка» Левка Дутковського (тоді ще самодіяльний колектив Вижницького районного Будинку культури Чернівецької області), Василю Зінкевичу та Назарію Яремчуку. Щоб закріпити досягнуте, виник задум створити музичний телефільм. Автори картини – сценарист Мирослав Скочиляс, режисер Роман Олексів, звукорежисер Василь Стріхович і оператор Аркадій Дербінян – вважали, що його прихильно сприйме молодь країни.

Неймовірна популярність пісні «Червона рута» визначила і назву фільму. Відтак, у серпні 1971 року в гірському містечку Яремче задум було втілено настільки вдало, що фільм став справжнім бумом і всі 45 хвилин стали вибухом туги за чимось вищим, чистішим у житті і для малого, і для старого. За жанром «Червона рута» – фільм-концерт, у якому можна побачити стільки знаменитостей: Левка Дутковського, Софію Ротару, Василя Зінкевича, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Анатолія Євдокименка, Аллу Дутковську (усі молоді, гарні, ще про жодну популярність навіть не мають й гадки). Звісно ж, солістів супроводжують талановиті буковинські ВІА «Смерічка» Левка Дутковського, «Карпати» Валерія Громцева і два івано-франківські колективи: вокальний ансамбль «Росинка» Христини Михайлюк і танцювальний ансамбль «Еврика» під керівництвом Георгія Желізняка.

Фільм мав свою сюжетну лінію: у поїзді «Донецьк – Жаб’є» (насправді ж такий поїзд у природі не міг існувати, оскільки селище Жаб’є розташоване за 31 км від найближчої залізничної станції Ворохти) знайомляться карпатська гірська красуня Оксана і молодий шахтар Борис (у ролі Оксани – викладачка Чернівецького музичного училища Софія Ротар – тоді ще без «у» в закінченні, саме так і записано у титрах, – Бориса грає соліст «Смерічки» Левка Дутковського Василь Зінкевич). Уже тоді – Схід і Захід разом, ми сильні, бо маємо Схід і Захід.

Першою звучить написана спеціально для фільму пісня Володимира Івасюка, яку співає Василь Зінкевич, що «акомпанує» собі на гітарі:

На швидких поїздах

Я долаю свій шлях, –

Хай летять до мети.

І легка моя путь,

Здогадались, мабуть,

Нових друзів я хочу знайти.

Я вітання везу від донецьких степів,

Синім горам везу.

Але в серці моїм буде завжди мій дім,

Бо люблю я Донбасу красу…

Хлопець і дівчина закохуються один в одного. Весь сюжет побудований на їхніх взаєминах. У Карпатах дороги молодих розходяться, але Борис розшукує свою прекрасну карпатську незнайомку Оксану. Закохані зустрічаються знову, і друзі запрошують їх заспівати на концерті для відпочиваючих. Усі свої почуття Оксана і Борис, звичайно ж, висловлюють у піснях.

Основні сцени телефільму «Червона рута» знімалися на туристичній базі. За сценарієм герої співають для всіх, хто приїхав у Яремче на відпочинок.

– У фільмі видно дуже багато людей, – каже Левко Дутковський. – Але спеціально на зйомки нікого не запрошували. Усім самим було цікаво дивитися наш концерт – для цього вони навіть повиходили на балкони.

Звучать 15 аранжованих пісень, серед яких: «Намалюй мені ніч» Мирослава Скорика і Миколи Петренка, «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй», «На швидких поїздах» Володимира Івасюка, «У Карпатах ходить осінь», «Незрівнянний світ краси» Левка Дутковського на слова Анатолія Фартушняка, «Течія» Руслана Іщука на вірш Степана Пушика, «В руки ми берем свої гітари» Валерія Громцева і Віктора Кураченкова, «Відлітають журавлі» Олександра Білаша і Валерія Гужви. Спеціально для фільму львівський поет Роман Кудлик пише український текст італійської пісні Дона Баккі та Маріано Детто (в першоваріанті «L’immensitа» – «Неосяжність»). Українською мовою вона має назву «Сизокрилий птах», стає культовою в репертуарі Софії Ротару впродовж усієї творчої кар’єри.

Для того, щоб фільм потрапив у всесоюзний ефір, москвичі наполягали, щоб там прозвучали аж три пісні російських авторів. Львівсько-чернівецькі телевізійники ухитрилися записати лише одну. Пісня Едуарда Колмановського на вірш Євгена Євтушенка «Бежит река» мала тоді вже неабияку популярність завдяки Людмилі Зикіній. У «Червоній руті» російський шлягер співала Раїса Кольца в супроводі ВІА «Карпати» Валерія Громцева.

До слова, існує дві версії фільму – українська і російська. Так незвично там чути «вишукану» російську Василя Зінкевича. У рідному варіанті, навпаки, яка вишукана та мила серцю Зінкевича українська.

На той час «Смерічка» вже мала власні самобутні сценічні костюми. Проблемою був костюм для Ротару. Тоді Левко згадав про дипломну роботу дружини, що як раритет висіла на почесному місці у Вижницькому музеї. Привезене спеціально на таксі Василем Зінкевичем (туди його послав Левко Тарасович) з Вижниці червоно-біле плаття наче спеціально було пошите для співачки. Алла не переробляла жодного шва! Хоча із Сонею Дутковська вперше познайомилася й заприятелювала тоді ж у Яремчі, вони обидві – Левиці (народжені у серпні), перша – справжня «левиця» в піснях, друга – у створенні сценічних костюмів… Фільмували «Червону руту» весь серпень, тож справляли дні народження усім гуртом.

Довга червона сукня головної героїні Оксани з двома білими вставками, вишитим стилізованим кептариком, аплікацією та підвісками з перлин творила фільм на взірець найкращих голлівудських (де на костюми не шкодують ні грошей, ні часу). Особливо пам’ятною і хвилюючою миттю було виконання «У Карпатах ходить осінь» Левка Дутковського. Соня ефектно зводить руки у довгому червоному платті – справжня «леді ін ред» – з такими ж довгими, розширеними донизу рукавами. Класичні українські кінематографічні кадри!

– Як це несправедливо, що дивовижну майстриню, художника-модельєра Аллу Дутковську так рідко показували по телевізору за її життя, і писали про неї недостатньо. І чому це завжди з’являється невчасно… точніше – запізно… Сенсом творчості буковинської майстрині стала рідкісна витончена праця над створенням сценічних костюмів – спочатку для «Смерічки» її Левка Дутковського, потім – «Червона рута», «Черемош», «Жива вода», окремо – для Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича… – вважає буковинська поетеса Тамара Севернюк. – Спочатку Вижниця, потім Чернівці, далі – Київ, Москва, Ленінград, Прибалтика, Крим… Європа, Азія, Америка… Де тільки не гастролювали буковинські митці – і всюди їх зустрічали бурями оплесків – спершу за одяг, щиро дивуючись і чаруючись його незвичністю, тонкою, філігранною роботою творцевих мук… А на кінець – за пісню, одягнену Аллиними руками.

Варто відзначити, що «Смерічка», Левко Дутковський, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук у фільмі «Червона рута» були в естрадних стилізованих сценічних костюмах від Алли Дутковської.

– Слова «Течії» (вона звучить другою, після Івасюкової «На швидких поїздах») написав івано-франківський поет Степан Пушик, а у фільмі пісню виконувала «Росинка», до дівчат «долучається» й Софія Ротару (її голосу не чути, звучить фонограма, а на відео вона «співає»), – повертаючись у ті незабутні часи, каже тодішній керівник ВІА «Опришки» Івано-Франківського педінституту Руслан Іщук.

Де Дністра швидка течія,

Дівчина живе нічия.

Гей, гей, гей, ріки течія –

Дівчина живе нічия…

Варто сказати, що моє ім’я навіть не згадали у титрах фільму – дала про себе знати бунтарська і смілива назва нашого колективу – «Опришки».

– Так сталося, що у фільмі за сценарієм «Водограй» мала співати головна героїня (Софія Ротару) разом з Василем Зінкевичем, – говорить тодішня солістка ВІА «Смерічка» Левка Дутковського Марія Ісак. – Не знаю, з яких причин, але вони в дуеті не змогли заспівати і записати її. У фільмі звучить виконання наше з Назарієм Яремчуком, хоча в кадрі «співають» Василь і Соня.

Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,

Поміж гори в світ широкий, тече, не вертає.

Ми зайдемо в чисту воду біля водограю

І попросим його щиро – хай він нам заграє…

Вже пізніше, коли Назарій бував на гастролях у Львові, часто казав мені: «Так, як ми з тобою співали «Водограй», я більше не міг ні з ким заспівати».

– 1971 року Львівське обласне телебачення, де я тоді працював, знімало музичний телефільм «Червона рута». Хоча там звучало багато пісень Володимира Івасюка, за сюжетом треба було ще якусь пісню для головної героїні, – додає й свій спогад поет Роман Кудлик. – Режисер фільму Роман Олексів (на жаль, нині покійний) приніс записану на старому магнітофоні італійську пісню L’immensitа (музика Дона Баккі та Маріано Детто). Прослухав досить цікаву мелодію і написав так звану «рибу», тобто текст на готову музику. Я не знав італійської мови, не знав, про що співається в італійському варіанті (якщо чесно, не знаю й досі). Олексів попросив мене, щоб вірш був про кохання. Я написав зовсім інший, тобто свій текст. Настрій у музиці був чудовий, і він мені навіяв такі слова, які зародилися відразу, і їх більше не переробляв:

О сизокрилий птах, ти моє серце

Із синіх верховин поніс у далечину,

Лишив мене сумну зустрінути весну.

О сизокрилий птах,

Згубився шлях твій у житах,

Даремне вітер перейма – тебе вже нема.

Пісню записала Софія Ротару. Варто визнати, що ніхто не зміг заспівати її краще від Соні. Не чув когось кращого від неї, хоч молодь пробувала і пробує її співати також».

– Фонограми записували у Чернівцях, адже всі головні герої – з Буковини, – згадує звукорежисер фільму Василь Стріхович. – З Сонею Ротару ми могли до ранку робити до 15 дублів. А потім о шостій йшли на ринок, купували щось поїсти. І снідали в парку. Без ніяких «понтів» і жодних ознак будь-якої неперевершеності чи зірковості!.. Фільм знімали в Яремчі. На танцях у Будинку культури ми з Володею Івасюком познайомилися з місцевими дівчатами, потім, звісно, проводжали їх додому. В якусь мить за плечима почули тупіт. Першими злякалися дівчата: «Ой, це наші хлопці збираються вас бити!». Ми сховалися від помсти на сіннику, а драбину витягнули нагору. Тож нас шукали, але не знайшли… Володя, з яким я дружив, був нормальним компанійським хлопцем. Як і всі ми, любив «відірватися» десь на природі. З напоїв віддавав перевагу шампанському. Йому завжди подобалися дівчата – вищі від нього на зріст блондинки. До речі, Москва залюбки брала все нове українське. Благо, талантів і нових пісень нам ніколи не бракувало. А як на «ура» пройшов український музичний телефільм «Червона рута»! Ніхто не зміг повторити того, що колись зробили «Смерічка» Левка Дутковського і Софія Ротару. Більше від них українських пісень на всьому пострадянському просторі не заспівав ніхто.

Телевізійники підійшли до цієї картини з багатим досвідом, їх добрий смак не схибив: вони уникли екранних штампів і відобразили цілковиту гармонію між героями фільму, їхніми піснями та природним тлом, на якому розгортаються події.

«Червона рута» не був першим у своєму жанрі, як дехто вважає. 1967 року на Львівському телебаченні завдяки Мирославу Скочилясу з’явився перший український телевізійний музичний фільм тривалістю 25 хвилин. У його основі – залицяння трьох співаків (артисти диксиленду Львівського медінституту «Медикус», один з них – керівник колективу Ігор Хома) до вродливої вокалістки (її роль виконувала Леся Стадник), яка врешті-решт обрала собі зовсім іншого хлопця. Ось з того фільму вийшла народна пісня «Сумна я була» в сучасному естрадному прочитанні.

Сумна я була, сумна буду:

Любила-м хлопця – не забуду,

Любила-м хлопця – він мя покинув,

Він мя покинув – сама буду.

Фільм отримав відзнаку на одному з фестивалів у Ленінграді. У ті часи Львівська студія телебачення (у неї був ефірний час у семи областях Західної України) мала свій шарм і свою самобутність. Велика заслуга у цьому і Мирослава Скочиляса. Львів’ян любили за українську мову. Не раз наприкінці 1960-их телефонували з Москви Мирославу Федоровичу і наполегливо просили надіслати «што-нібудь екзотічєскоє», тобто українське. Той завжди казав: «Будь ласка!» Треба було щось до новорічних свят – нема проблем!

1968 року Скочиляс знімає ще один новітній музичний фільм (разом з Романом Олексівим) «Сійся-родися!», в якому сестри Байко співають (а насправді колядують те, що «пропускала» тодішня атеїстична комуністична цензура).

Що цікаво: Скочиляс завжди довіряв Олексіву і навпаки, Олексів знав, що краще від Скочиляса ніхто не напише сценарію.

– Фільм «Червона рута» стає своєрідним вибухом туги за чимось вищим, чистішим у житті, – писав письменник Михайло Івасюк у своїй книзі «Монолог перед обличчям сина». – У ньому напрочуд злагоджено співпрацюють львівський сценарист Мирослав Скочиляс із режисером-постановником Романом Олексівим. До них горнуться звукооператор з Чернівецької студії телебачення Василь Стріхович та оператор студії «Укртелефільм» Аркадій Дербінян.

– У сінокосному серпні 1971 року всі учасники фільму «Червона рута» зібралися у легендарній Яремчі, – згадував Назарій Яремчук. – Володя приїхав з нерозлучною гітарою і скрізь – в автобусі чи на березі Прута, під копицею пахучого сіна – складав і наспівував пісні. У фільмі Володю можна також побачити: він виконував роль директора уявної концертної програми. З напутніми словами: «Тримайся, старий!» він виводив співаків на сцену. І не лише у фільмі, а і в житті Володимир Івасюк допоміг знайти свій голос і заспівати по-справжньому Софії Ротару, Василеві Зінкевичу, мені, багатьом іншим виконавцям.

Ось тільки мати Назарія Яремчука – Марія Даріївна – не змогла порадіти за сина: вона померла, коли фільм знімали…

Левко Дутковський, Василь Зінкевич і Назарій Яремчук зі своєю «Смерічкою» вели активне концертне життя. Тепер навіть важко повірити, що можна було за 20 днів дати 60 концертів і більше. Скрізь – повні зали, а слухачі готові були навіть висіти на люстрах, аби почути своїх улюбленців. Ті, хто не потрапляли до залів, плакали. Мине зовсім небагато часу, і ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського назвуть українськими «Бітлз».

Справжній великий успіх у фільмі «Червона рута», в якому вона заспівала з уже знаменитою «Смерічкою», прийшов і до Софії Ротару.

– Тоді ніхто і не думав про те, що буде далі. Після зйомок телефільму заступник директора Чернівецької обласної філармонії Пінхас Абрамович Фалік запропонував мені разом зі «Смерічкою» та Софією Ротару перейти на професійну сцену у філармонію. Та я, порадившись з учасниками «Смерічки», вирішив залишатися у Вижниці і запропонував чоловікові Софії, Анатолію Євдокименку, створити свій ансамбль і назвати його, як і телефільм, «Червона рута». Наприкінці 1971 року новостворений ВІА «Червона рута» з солісткою Софією Ротару, взявши за основу свого репертуару популярні пісні ансамблю «Смерічка», поїхав у свій перший концертний тур. Нині вважаю, що, напевно, зробив помилку, можливо, «Смерічка» з Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком і Софією Ротару була би неперевершеною на той час не тільки в Союзі. Але ж хто не помиляється… У творчості все може бути….» – розмірковує тепер засновник «Смерічки» Левко Дутковський.

У 1971 році Софія Ротару стала професійною співачкою.

Але це вже зовсім інше кіно…

– Ми з піснями Володимира Івасюка – молоді, – вважає Василь Зінкевич. – Не тільки у моєму житті, а у житті інших співаків він зіграв особливу роль. Тому що на його піснях училися співати. І вони легко співалися. Він сам мав прекрасний голос, вміло і гарно співав. Він любив своїх виконавців, «своїх» співаків, хоча ніколи про це не говорив. Ми вважали це за честь і також ставилися до нього з особливою повагою. Він мав талант цементувати навколо себе однодумців. Це нікого не ображало, хоч ми й були майже однолітки. Особливим було його ставлення до Софії Ротару (вона заспівала 21 пісню Івасюка!) – любив її надзвичайно. Власне, для неї писав. І вона співала голосом Володі Івасюка. Я вважаю, що цей творчий дует був унікальним явищем на нашій естраді.

На вітчизняний телеекран шедевр «Червона рута» вийшов уже восени. Фільм ще раз підтвердив, що Буковина стала життєдайним невичерпним джерелом сучасної української естрадної пісні.

А вже у грудні того ж 1971-го в московській концертній студії Останкіно у фіналі «Пісні-71» – він проводився вперше – українська «Червона рута» у виконанні Василя Зінкевича і Назарія Яремчука та Володимира Івасюка стала переможцем пісні року!!!

Але це також вже інше кіно…

Зате, яке дороге і миле серцю…

Автор: Михайло Маслій


Оцініть статтю:
[Голосів: Оцінка: ]

Читайте нас у Facebook і Telegram!

Підписуйтесь на нові публікації по email:

Рубрика
Музика
Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний інформаційний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.
    ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ
    • Шаманізм в музичній творчості Джима Моррісона

      Кожен культурологічний період знаменується приходом свого Заратустри, свого Генія, Пророка, бунтаря духу і думки. XX сторіччя самим укладом свого апокаліптичного буття породило персону, здатну на слух, інтуїтивно і фізіологічно...