Вінсент Ван Гог (1853-1890) – геніальний шизофренік чи пророк?

Життя Вінсента Ван Гога як переплетення всіляких випадковостей і подій, як містерія, вкрита таємницями і чутками. Досі дослідники його творчости сперечаються між собою про причини геніальності і раптової смерті...

Життя Вінсента Ван Гога як переплетення всіляких випадковостей і подій, як містерія, вкрита таємницями і чутками. Досі дослідники його творчости сперечаються між собою про причини геніальності і раптової смерті митця. Чи була у нього шизофренія? І чи взагалі є вона пороком? Думка, що геніальність – це безумство, висловлював ще Платон, який вважав її «маренням, що дарується Богами». Спостерігаючи, як поводяться пророки, впадаючи в транс, або як поети, не помічаючи нічого навколо себе, бурмочуть щось невиразне, пишучи вірші, стародавні греки говорили про «божественну хворобу», яку боги посилають пророкам і поетам. Вони вважали, що існує «геній», дух-охоронець. Він нашіптував митцям натхнення, а філософам їх мудрість. Якби там не було, у картинах Ван Гога люди досі знаходять приховані задуми, а листи до брата відкривають сувору правду про нелегке життя безумного генія.

Біографія Вінсента Ван Гога дуже складна. Ця людина не схожа на жодного іншого представника художньої еліти світового масштабу. Його історія як книга. Книга ця наповнена жорстокістю, стражданням й бідністю, але є одне, що тримало Ван Гога «на плаву». Це мистецтво.

Юність Ван Гога пройшла в Голландії. Він народився 30 березня 1853 року в родині пастора Теодора Ван Гога, що проживала в Гроот Зюндерт, невеликому містечку південної провінції Брабант, що межує з Бельгією.

Ще з раннього дитинства дивацтв у поведінці майбутнього художника було достатньо. Через них батькові навіть довелося забрати сина зі школи, але і вдома Вінсент продовжує сваритися з батьками і, «щоб не виносити чужих поглядів… довго не вирішується вийти на вулицю». Батьків Вінсента хвилювала відлюдькуватість сина. До того ж у хлопчика не було особливої ​​тяги ні до однієї з професій. Сам Вінсент лише знизував плечима: «Працювати? Так, працювати треба. Праця – необхідна умова людського буття».

Однак, як відомо, в родині були випадки психічних зривів. У його тітки відзначалися напади епілепсії, а брат Тео помер через півроку після самогубства Вінсента в клініці для божевільних, втім, неясно, від якого захворювання. Молодша ж їх сестра страждала шизофренією і провела у психіатричній лікарні 32 роки.

Пастору не подобався такий підхід сина до життя, і він вирішив залучити сина в родинний бізнес. Троє дядьків Вінсента займалися торгівлею творами мистецтва, цій комерційній діяльності присвятив себе і брат Вінсента – Тео Ван Гог, з яким протягом усього життя художника пов’язували теплі стосунки. Перш ніж стати професійним художником, Вінсент Ван Гог змінив чимало професій. Робота загартувала його до 27 років, коли він остаточно вирішив присвятити себе живопису. За рекомендацією одного зі своїх дядьків у 16 років Вінсент починає працювати продавцем у Гаазькому салоні з продажу творів мистецтва, філії паризької фірми «Ґупіль і К». З 1873 по 1875 рік він виконував ті ж обов’язки, але вже в лондонській філії фірми. Вінсенту було всього 20 років. Йому подобався травневий Лондон, і він із задоволенням відвідував музеї, картинні галереї та антикварні лавки. Намагався малювати сам, але кожен раз, розглядаючи новий малюнок, невдоволено хмикав. З листів до брата Тео відомо, що Ван Гог відвідував музеї Гааги і Лондона, прагнув «зрозуміти визначальне слово, що міститься в шедеврах великих майстрів». Любов Вінсента до Урсули, доньки господарки пансіону в Лондоні, яка була нею відкинута, викликала розчарування у юнака. Дівчина досить кепсько повелась з хлопчиною, назвавши його “фламандцем з провінційними манерами, котрий не заслуговував навіть її сміху!”.

Ван Гог був розчавлений. Перший раз в житті, але, схоже, назавжди. В листах до Тео він постійно писав про свою самотність далеко від сім’ї. Недовга робота (з травня 1875) в паризькому відділенні (родина вважала, що переведення в Париж буде йому корисним) не принесла Вінсенту задоволення, і інтерес до співпраці зі змінними новими компаньйонами фірми у нього поступово вичерпався. Відчуваючи постійне співчуття до знедолених людей і маючи перед собою приклад батька, протестантського пастора, Вінсент все серйозніше замислювався присвятити себе релігійному покликанню. Вінсент не хотів працювати, був похмурий, неговіркий, і тільки в листах писав: «Я не самотній, бо зі мною Господь. Я хочу бути священиком, подібно моєму батькові і дідові».

Навесні 1877-ого Вінсент вирішує вступити на богословський факультет університету в Амстердамі, але після року підготовчих занять перериває навчання. Він випробував велику радість, коли в січні 1879 йому вдалося отримати посаду проповідника в Вамі, шахтарському центрі в Боринажі на півдні Бельгії. Він викладає шахтарям Закон Божий, допомагає їм, веде тут абсолютно злиденне життя, що часто переростає в аскетизм, виїжджаючи і в сусіднє селище Кем.  Тут релігійність Ван Гога приймає явно хворобливі риси: він б’є себе палицею, їсть тільки черствий хліб, віддає свій золотий годинник в якості подаяння в церкві.  Зате, Вінсент багато малював. До цього періоду належать листи «Повернення робітників» (1880), «Шахтарі» (1880, Державний музей Креллер-Мюллер, Оттерло), де зображені шахтарі Боринажу, зайняті важкою працею.

Віра в необхідність соціальних змін у суспільстві, в швидкі «величезні зміни» не покидає Вінсента. Він пророкує: «Скоро переміниться все. Ми живемо в останній чверті століття, яке, як і попереднє, завершується грандіозною революцією… ми звичайно все одно не доживемо до кращих часів, коли велика буря очистить повітря і оновить все суспільство… Треба говорити так: нас ще гнітить задушлива спека, але прийдешні покоління вже зможуть дихати спокійніше».
Такі думки проповідника Ван Гога не могли задовольнити церковне начальство, і воно звільнило його з посади. Вінсент сильно розчарувався, бо залишився без засобів на прожиття. Позбавлений грошей і чиєїсь підтримки, абсолютно байдужий до жінок, він ходить в лахмітті, не миється, живе в покинутій хатині, де спить на оберемку соломи. Близькі дорікали йому, що його проповідництво не приносить доходу, що він повинен обзавестися сім’єю і стати людиною, яку будуть поважати не тільки за сивину, яка непомітно з’являлась, але й за те, що він досяг хоч якогось становища в суспільстві.

Жителі селища дивилися на Вінсента як на схибленого, та й родичі вже розуміли, що він – шизофренік, і мали намір направити його в одне бельгійське село, жителі якого брали у свої сім’ї душевнохворих.

Саме в цей період Ван Гог приймає остаточне рішення стати художником і в жовтні 1880 вирушає до Брюсселя, де вступає до Академії мистецтв. Однак через свій складний і бунтарський характер він незабаром перервав навчання і присвятив себе самотнім пошукам в мистецтві, заняттям в основному рисунком. Його головними кумирами в живописі були французи Жан Франсуа Мілле, Теодор Руссо, Оноре Доньє, Констан Тройона і голландець Антон Мауве, далекий родич по материнській лінії. Також у полі зору Вінсента японська гравюра, полотно Гогена і імпресіонізм.

Вінсент Ван Гог вважав, що піде «своїм шляхом, не рахуючись із сучасною школою», в ньому жила несамовита пристрасть проти засад буржуазного суспільства. «Я залишуся псом, я буду жебраком, я буду художником», – писав він братові Тео, вважаючи, що «залишитися людиною в сучасному суспільстві можна, лише обравши долю собаки». Ці погляди на життя викликали розпач у Тео, і він закликав брата хоч іноді рахуватися з суспільними умовностями.

Щоби задушити біль, митець не дає собі ні хвилини спокою і постійно малює, а невдовзі знову закохується. Але відповіді на свої почуття знову не отримує: кузина Кеї, якою він захоплюється, біжить від його любові в Амстердам. Вінсент їде за нею, ридає і кидається в ноги її батьків. «Нехай Кеї приділить мені стільки часу, скільки я протримаю руку у вогні цієї лампи», – виголосив він якось і простягнув руку у вогонь… Але батько дівчини виштовхав його, вже втрачаючого свідомість від болю, на вулицю.


У Парижі Вінсент вперше зустрічає імпресіоністів і розуміє, що це те, що відчуває його душа. Але жити йому як і раніше нема на що. Його виручали тільки гроші Тео, перед яким він вважав себе в неоплатному боргу. Багато картин, написаних Ван Гогом, були виконані у двох примірниках. Один Вінсент залишав собі, другий відсилав Тео, сподіваючись, що, коли ці картини наберуть цінності, він таким чином розплатиться з братом. В Парижі він знайомиться зі своїми кумирами: Моне, Сіслеєм, Дегою, Піссарро. Він як губка вбирає усе сказане і зроблене ними. Про свою ж творчість Вінсент досить невисокої думки, хоча вважає, що, працюючи над собою, неодмінно доб’ється великих успіхів. «Навіщо в нервах рвати малюнок, якщо він не вийшов? – міркував художник. – Якщо він непоганий, можна його залишити. Якщо зовсім нікуди не годиться, варто залишити на згадку про те, як не треба робити». Ці слова, здавалося б, належать цілком розсудливій людині. Проте захоплення живописом набуває для Вінсента небезпечної форми. Він може тижнями живе на тютюні та каві, іноді захоплюючись абсентом, остаточно підриваючи цим власне здоров’я.

У лютому 1888 року Ван Гог відправляється у невелике містечко Арль, де думає жити і творити. Там він знаходить для себе безліч неймовірних сюжетів, котрі нагадують йому його улюблену Японію: «Засніжений краєвид з білими вершинами гір на тлі неба, такого ж сліпучого, як сніг, в точності нагадував зимові пейзажі на японських гравюрах». Трохи пізніше він оселився разом з Полем Гогеном. Художники ділили одну майстерню, що для Гогена було вельми зручно, а Ван Гогу давало можливість бути ближче до свого божества – Гогеном він захоплювався.

Але два художника в одній майстерні – вибухонебезпечна суміш. Сварки по незначним приводам не змусили себе чекати. Що, втім, не заважало Вінсенту і Полю проводити вечори в кафе за стаканчиком абсенту. В один з таких вечорів Ван Гог жбурнув склянку в голову Гогена. Той встиг ухилитися, вивів його з кафе, відвів додому і вклав у ліжко. Вранці Ван Гог нічого не пам’ятав. Але вже ввечері пішов блукати містом з бритвою в руці і, побачивши Гогена, накинувся на нього. Поль боявся проводити ще одну ніч в настільки небезпечному сусідстві і відправився ночувати в перший-ліпший готель.

А Вінсент, повернувшись додому, раптом усвідомив , що в безумстві ледь не покалічив друга, і звернув лють на самого себе – відсік собі вухо.

Це найвідоміший випадок хвороби генія. Але в майбутньому з ним трапляться і більш сильні й тривалі напади безумства…

Тео призначив брата до лікарні для душевнохворих, де його лікували і доктор Рей, і доктор Гаше, чиї портрети потім написав Вінсент. Власник притулку Теофіль Пейрон записав в історії хвороби, що художник страждав божевіллям у гострій формі із зоровими і слуховими галюцинаціями. Напади хвороби проявлялися страхами, тугою, злостивістю і галюцинаціями страхітливого характеру; він їв свої фарби, метався по кімнаті, відмовлявся від їжі, був імпульсивний, застигав в одній позі. А в світлі проміжки продовжував малювати.

Лікарі, які лікували Ван Гога, вважали його психічний розлад певною формою епілепсії, хоча незабаром стали з’являтися й інші думки: хворобу художника було важко діагностувати. До діагнозу «шизофренія» крім відомого вченого Карла Ясперса схилялися і багато інших психіатрів. Ясперс також стверджував, що популярність Ван Гога пов’язана переважно з роботами його «шизофренічного періоду». Однак, в діагностичні рамки шизофренії не вкладається тільки один факт: у пацієнта зберігалося критичне ставлення до навколишнього – при шизофренії явище незвичайне. Швейцарський психіатр Е. Блейлер, творець концепції шизофренії, припускав у Ван Гога поєднання шизофренії та епілепсії. Інші психіатри відкидали обидва основні діагнози: «… відсутність специфічних змін особистості, властивих більшості форм шизофренії та епілепсії, дозволяють поставити під сумнів ці діагнози.

Одного разу Ван Гог зрозумів, що не в силах більше страждати. Його чекали вдома до обіду і вже почали турбуватися , чому Вінсента так довго немає. Не вимовивши ні слова, він швидким кроком пройшов повз близьких в напрямку своєї мансарди. Коли рідні піднялися до нього, вони жахнулися: Вінсент був весь у крові. Виявилося, він намагався вистрілити собі в серце, але промахнувся. За його життя боролися кілька днів, але 29 липня 1890 Вінсент Ван Гог у віці 37 років помер. Тихо, не промовивши жодного слова. Адже все, що він міг сказати, він вже сказав. Своїми картинами.


Так і не визнаний сучасниками, у нащадків Ван Гог здобув небачену славу та популярність. Полотна його пензля, через сто років після появи на світ, стали не тільки одними з найдорожчих творів сучасного мистецтва, вони, нарешті, були гідно оцінені знавцями і цінителями справжніх шедеврів. Зараз його твори прикрашають найзнаменитіші галереї і музеї світу.

Вибрані цитати Вінсента Ван Гога (з листів до брата Тео)

● Немає нічого більш художнього, ніж любити людей.

● Коли щось в тобі каже: «Ти не художник», негайно ж починай писати, мій хлопчик, – тільки таким шляхом ти змусиш мовчати цей внутрішній голос. Той же, хто, почувши його, біжить до друзів і скаржиться на своє нещастя, втрачає частину своєї мужності, частина того кращого, що в ньому є.

● І не треба приймати занадто близько до серця свої недоліки, бо той, у кого їх немає, все ж страждає одним – відсутністю недоліків; той же, хто вважає, що досяг досконалої мудрості, добре зробить, якщо подурніє знову.

● Людина несе в душі своїй яскраве полум’я, але ніхто не хоче погрітися біля нього; перехожі помічають лише димок, що минає через трубу, і проходять своєю дорогою.

● Читаючи книги, так само як і дивлячись картини, не можна ні сумніватися, ні коливатися: треба бути впевненим у собі і знаходити прекрасним те, що прекрасне.

● Що таке малювання? Як їм опановують? Це вміння пробитися крізь залізну стіну, котра стоїть між тим, що ти відчуваєш, і тим, що ти вмієш. Як же все-таки проникнути через таку стіну? На мій погляд,  битися об неї головою марно, її потрібно повільно і терпляче підкопувати і продовбувати.

● Благословен той, хто знайшов свою справу.

● Краще не говорити взагалі нічого, ніж виражатися невиразно.

● Зізнаюся, мені теж потрібні краса і піднесеність, але ще більше дещо інше, наприклад: доброта, чуйність, ніжність.

● Ти ж сам реаліст, так терпи ж і мій реалізм.

● Людині потрібно лише незмінно любити те, що гідне любові, а не марнувати своє почуття на предмети незначні, негідні і нікчемні.

● Не можна, щоб туга застоювалася у нас в душі, як вода в болоті.

● Коли я бачу, як топчуть слабких, я починаю сумніватися в цінності того, що називають прогрес і цивілізація.

Оцініть статтю:
[Голосів: Оцінка: ]

Читайте нас у Facebook і Telegram!

Підписуйтесь на нові публікації по email:

Рубрика
Персоналії
Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний інформаційний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.
    ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ