Юрій Шкрібляк – основоположник гуцульської різьби по дереву

Шкрібляк Юрій Іванович (15 квітня 1823, с.Яворів, Косівський район, Івано-Франківська область – 22 квітня 1885) – гуцульський токар, майстер плаского різьблення по дереву, родоначальник родини різьбярів. Свої вироби прикрашував...

Шкрібляк Юрій Іванович (15 квітня 1823, с.Яворів, Косівський район, Івано-Франківська область – 22 квітня 1885) – гуцульський токар, майстер плаского різьблення по дереву, родоначальник родини різьбярів. Свої вироби прикрашував «писанєм» – пласкою й ажурною різьбою, геометричним орнаментом та «жированєм» – інкрустацією металом або мідяним дротом і баранячим рогом.

Про різьбярське мистецтво, яке сягає дуже давніх часів писав ще галицький етнограф Володимир Шухевич у праці “Гуцульщина”. За словами В.Шухевича ”Різьбярство могло зберегтися і розвиватися найбільше там, де були відповідні условини до того, де ремісник мав добрий матеріал, легку руку, де сама природа виробляла у нього смисл до письма – орнаментального”. Саме в такому Богом даному місці прийшов на світ Юрій Шкрібляк. Перші згадки про Ю.Шкібляка знаходимо в публікації відомого адвоката і депутата Галицького сейму Теофіла Окуневського. Автор створив детальний і правдивий життєпис Гуцульського різьбяра Юрія Шкрібляка, якого знав особисто, водночас висловив сподівання – передбачення що до успіхів народного різьбярства з гір.


Мистецтвознавці, опираючись на праці етнографа В.Шухевича стверджують, що дід Ю.Шкрібляка Никола прийшов з Поділля. Окремі гуцульські села спеціалізувалися на розвитку тих чи інших ремесел. Так, за даними інвентаря Косівської волості 1753 р., у с.Яворові крім боднарів, теслів, ткачів існувало багато родин з прізвищем Шкрібляки. Це прізвище явно походить від назви інструмента “шкібло”, яке застосовувалося при обробці дерев’яних виробів.

Народився Юрій Шкрібляк у селянській сім’ї 28 квітня 1822 року в селі Яворові Косівського району. Його батько Іван, маючи невеличке господарство, займався боднарством. У сім’ї було вісімнадцятеро дітей. Юра був найстаршим сином, і всяка робота по господарству лягала на нього, особливо, коли батько від’їздив на заробітки. З юних літ він придивляючись до батькової роботи, сам навчився робити барильця, та інші посудини з дерева. Хлопцеві подобалося вогнепальна зброя, особливо оздоблена різьбою і металом. Він пробує сам виготовляти ложі для рушниці і прикрашає їх різьбою. Працює багато, щоденно,не чекаючи натхнення, щоб прогодувати родину. Саме середовище в якому працював майстер, краса гір,давні традиції формували смаки молодого майстра. Вроджена спостережливість і цікавість допомагало йому в роботі, розпалювали вогник пошуків нових прийомів різьблення, вдосконалення, на той час, ще досить примітивних знарядь праці.

Шість років молодий майстер віддає службі в цісарській армії. У 1850 році Ю.Шкрібляк повертається в рідне село, а в 1852 одружується. Багато часу забирають господарські роботи, але він знаходить час для улюбленої справи. Юрій сам сконструював оригінальний токарний верстат, що полегшило його працю, а також допомогло урізноманітнити форми виробів,які в той час використовувалися в побуті. Свої вироби він оздоблював вишуканою плоскою різьбою, інкрустацією з баранячого білого і чорного рогу, мідного дроту, цвяшків з головками. Він поєднує в собі не лише талан художника, але і конструктора. Інструмент для роботи виготовляє сам, постійно вдосконалюючи його, чим поліпшує техніку різьблення, виробивши свій почерк, так званий “шкібляківський різець”. Юрій Шкрібляк образно відчував площину і форму предметів з особливім чуттям умів продекорувати їх своїми орнаментами, що посилювало просторове сприйняття. Його вироби – це справжні зразки гармонії краси,матеріалу, техніки виконання. Дорога до мистецької слави була не легкою. Однак очевидний талант майстра проявляється з особливою силою. Його роботи експонуються на виставках у Коломиї, Станіславі,Стрию, Тернополі,Кракові.

З року в рік зростає майстерність Ю.Шкрібляка. Його вже знають за межами Яворова. Він бере участь у чисельних виставках, які відбуваються в різних містах. Так у 1872 р. був учасником загальної виставки господарства і промисловості у Відні, в 1872 р. – у Львові, а в 1878 р. – в Трієсті. За участь у виставках в Львові і Трієсті – удостоєний двох медалей та цісарської нагороди в дукатах.

Тонке відчуття форми, пропорцій, делікатність силуету, пластики художніх виробів у поєднанні з вишуканим декором, який вдало підкреслює форму виробу, придає їм шляхетність і особливу привабливість. Вроджене велике почуття гармонії яскраво проявляється в компонуванні узору, в співвідношенні окремих елементів із загальним рішенням композиції.

У 1884 р. На Гуцульщині спалахнула епідемія тифу. Багато селян померло від цієї хвороби. На самий Великдень на 62 році життя відійшов у вічність і Юрій Шкрібляк. Львівська газета “Діло” так повідомила про смерть різьбаря:

“Зійшов зі світа незвичайний талант руського народу, талант такий, що якби був мав можливість виобразуватись у своїй штуці, то безперечно приніс би був на весь світ славу руському імені. Був чоловік неписьменний, але з природи дуже інтелігентний, спокійний, відданий цілим существом своїм штуці. Все, що випускав із своїх рук, носило на собі знам’я довгої та тривалої праці, артизму та гармонії в композиції і викінченості.”

Про творчість Ю.Шкрібляка та його синів відзивалися видатні постаті. Відвідавши виставку у Косові в 1904 році перший президент України Михайло Грушевський зробив такий запис:

“Виставка була дуже інтерес на і показала багатство гуцульського промислу, сього найбільшого артистичного кута, не тільки України, а може й цілої Слов’янщини”.

Про виставку організовану ”Товариством прихильників української літератури, науки і штуки” у Львові видатний художник І.Труш писав:

“Усі вироби гуцульських майстрів були виконані на такому великому технічному та художньому рівні, що могли би конкурувати як не з найліпшими творами міського промислу – продукцією вишколених майстрів, то на всякий випадок з усякими творами найгарнішого паралельного артистичного промислу всіх народів”.


Про творчість Юрія Шкрібляка та його синів писали: А.Будзан, Р.Чугай, О.Соломченко, М.Моздир, М.Станкевич, Р. Горак, В. Грабовецький, М.Якібчук, І.Пилипейко, П.Лосюк, Б.Тимків та інші.

Основоположник гуцульської різьби на дереві Юрій Іванович Шкрібляк започаткував “Яворівську школу дереворізьби.” Родинну справу видатного майстра, основоположника гуцульської різьби по дереву продовжували його сини Василь, Микола і Федір, онуки Дмитро Шкрібляк, Юрій і Семен Корпанюки, правнук Василь Семенович Корпанюк, а також праправнуки Василь, Петро, Іван Корпанюки.

Уже майже 200 років його талант не перестає дивувати і хвилювати усіх, кому дорога Гуцульщина. Творчість Ю.Шкрібляка вивчається у мистецьких навчальних закладах. Його творчий доробок до сьогодні слугує великою школою для молодого покоління майстрів.


Одним з найбільшим досягненням Юрія Шкрібляка в деревообробництві є його власний винахід – точильний верстат, що дуже швидко набув популярності в цілому світі. Традиції Юри Шкрібляка продовжували й розвинули його нащадки, зокрема Шкрібляк Василь Юрійович. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського зберігається понад 30 творів майстра.

Оцініть статтю:
[Голосів: 1 Оцінка: 5]

Читайте нас у Facebook і Telegram!

Підписуйтесь на нові публікації по email:

Рубрика
Персоналії
Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний інформаційний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.
    ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ