Еверест – наодинці із смертю

Багато хто знає, що підкорення вершин це смертельно небезпечно. І ті, хто піднімаються, не завжди спускаються. На Горі вмирають й новачки, й досвідчені альпіністи. Але на мій подив, зовсім...
Смерть на Евересті
Majesty of nature. Golden pyramid of Mount Everest (8,848 m) at sunset on a full moon.

Багато хто знає, що підкорення вершин це смертельно небезпечно. І ті, хто піднімаються, не завжди спускаються. На Горі вмирають й новачки, й досвідчені альпіністи. Але на мій подив, зовсім не багато хто знає, що померлі залишаються там, де їх застала доля. Нам, людям цивілізації, щонайменше дивно чути, що той же Еверест давно перетворився на кладовище. Трупів на ньому не злічити і ніхто не поспішає спускати їх вниз.

Нещодавно я розповів про це своєму знайомому, так він мені не повірив.

Казав, що не може такого бути, щоб людей залишали лежати там, де їх застала нагла смерть.

Але в горах дещо інші правила. Хороші чи погані – не мені і не з дому судити. Часом мені здається, що в них дуже мало людського, але навіть будучи на п’яти з половиною кілометрах, я відчував себе не дуже добре, щоб, приміром, волочити на собі що-небудь вагою кілограм під п’ятдесят. Що вже говорити про людей в Зоні смерті – висоті вісім кілометрів і вище.

Не полінуйтеся, спеціально для тих, хто ще не вірить у мертвих на горі, я знайшов деякі спогади альпіністів і документальні свідоцтва підкорення всього лише однієї вершини – Евересту…

Еверест – це сучасна Голгофа. Той, хто йде туди, знає – у нього є шанс не повернутися. Рулетка. Пощастить – не пощастить. Не все залежить від тебе. Ураганний вітер, замерзлий клапан на кисневому балоні, неправильний розрахунок часу, лавина, виснаження, не якісний трос і ін.

Еверест часто доводить людям, що вони – смертні. Хоча б тим, що на підйомі бачиш тіла тих, кому вже більше ніколи не судилося спуститися.

За статистикою на гору піднялося близько 1500 чоловік.

Залишилися там (за різними джерелами) від 120 до 200. Можете собі уявити? Ось дуже показова статистика до 2002 року про загиблих людей на горі (ім’я, національність, дата смерті, місце смерті, причина смерті, чи добрався до вершини) – переглянути.

Серед цих 200 людей є й ті, хто завжди буде зустрічати нових підкорювачів. За різними джерелами на північному маршруті знаходиться вісім відкрито лежачих тіл. Серед них двоє росіян. З півдня знаходиться близько десяти. А якщо відійти вліво або вправо …

Розповім лише про найвідоміші втрати:

«Так, в горах лежать сотні трупів замерзлих від холоду й виснаження, які впали у прірву». Валерій Кузін.

«Навіщо ви йдете на Еверест?» Запитали у Джорджа Меллорі.

«Тому що він є!»

Я належу до тих, хто вважає, що Меллорі першим підкорив вершину і загинув вже на спуску. У 1924 році зв’язка Меллорі-Ірвінг почала штурм. Останній раз їх бачили в бінокль у розриві хмар всього лише в 150 метрах від вершини. Потім хмари зійшлися і альпіністи зникли.

Загадка їх зникнення, перших європейців на горі Еверест, хвилювала багатьох. Але щоб дізнатися, що сталося з альпіністами, потрібні були роки експедицій.

У 1975 році один з підкорювачів запевняв, що бачив якесь тіло в стороні від основного шляху, але не став підходити, щоб не втратити сили. Знадобилося ще двадцять років, щоб у 1999 році, при траверсі схилу від шостого висотного табору (8290 м) на захід, експедиція натрапила на безліч тіл, загиблих за останні 5-10 років. Серед них виявили Меллорі. Він лежав на животі, розпростершись, немов обіймаючи гору, голова і руки були вморожені в схил.

«Перегорнули – очі закриті. Значить, помер не раптово: коли розбиваються, у багатьох вони залишаються відкритими. Спускати не стали – там і поховали. »

Ірвінга так і не знайшли, хоча обв’язка на тілі Меллорі говорить про те, що пара була один з одним до самого кінця. Мотузка була перерізана ножем і, можливо, Ірвінг міг пересуватися і залишивши товариша, помер десь нижче по схилу.

У 1934 році до Евереста пробрався, переодягнувшись тибетським ченцем, англієць Вілсон, який вирішив молитвами виховати в собі силу волі, достатню для сходження на вершину. Після безуспішних спроб досягти Північного сідла, покинутий супроводжуючими його шерпами, Вілсон помер від холоду й виснаження. Тіло його, а також написаний ним щоденник були знайдені експедицією 1935 року.

Відома трагедія, що стрясла світ, сталася в травні 1998 року. Тоді загинула подружня пара – Сергій Арсентьєв і Френсіс Дістефано.

Сергій Арсентьєв і Френсіс Дістефано-Арсентьєва, провівши на 8,200 м три ночі (!), вийшли на сходження і зійшли на вершину 22/05/1998 в 18:15. Сходження було без використання кисню. Таким чином, Френсіс стала першою американською жінкою і всього другою за всю історію жінкою, яка здійснила сходження без кисню.

Під час спуску подружжя втратили один одного. Він спустився до табору. Вона – ні.

Наступного дня п’ять узбецьких альпіністів йшли на вершину повз Френсіс – вона ще була жива. Узбеки могли допомогти, але для цього потрібно було відмовитися від сходження. Хоча один їхній товариш вже зійшов, а в цьому випадку експедиція вже вважається успішною.

На спуску зустріли Сергія. Сказали, що бачили Френсіс. Він взяв кисневі балони і пішов. Але пропав. Напевно здуло сильним вітром у двокілометрову прірву.

На наступний день йдуть троє інших узбеків, три шерпа і двоє з Південної Африки – 8 осіб! Підходять до неї – вона вже другу холодну ніч провела, але ще жива! Знову всі проходять повз неї мимо – на вершину.

«Моє серце завмерло, коли я зрозумів, що ця людина в червоно-чорному костюмі була живою, але абсолютно одна на висоті 8,5 км, всього в 350 метрах від вершини, – згадує британський альпініст. – Ми з Кеті, ще не розмірковуючи, звернули з маршруту і спробували зробити все можливе, щоб врятувати вмираючу. Так закінчилася наша експедиція, яку ми готували роками, випрошуючи гроші у спонсорів… Нам не відразу вдалося дістатися до неї, хоча вона лежала і близько. Рухатися на такій висоті-те ж саме, що бігти під водою…

Ми виявивши її, намагалися одягнути жінку, але її м’язи атрофувалися, вона була схожа на ганчіркову ляльку і весь час бурмотіла: “Я американка. Будь ласка, не залишайте мене”…

Ми одягали її дві години. Моя концентрація уваги була втрачена через пронизливого до кісток дребезжащого звуку, розриваючого зловісну тишу, – продовжує свою розповідь Вудхолл. – Я зрозумів: Кеті ось-ось і сама замерзне насмерть. Треба було вибиратися звідти якомога швидше. Я спробував підняти Френсіс і нести її, але це було марно. Мої марні спроби врятувати її піддавали ризику Кеті. Ми нічого не могли вдіяти…».

Не минало й дня, щоб я не думав про Френсіс. Через рік, у 1999-му, ми з Кеті вирішили повторити спробу дістатися до вершини. Нам це вдалося, але на зворотному шляху ми в жаху помітили тіло Френсіс, вона лежала точно так, як ми її залишили, ідеально збереглася під впливом низьких температур.

Такого кінця ніхто незаслуговує. Ми з Кеті пообіцяли один одному повернутися на Еверест знову, щоб поховати Френсіс. На підготовку нової експедиції пішли 8 років. Я загорнув Френсіс в американський прапор і вклав записку від сина. Ми зіштовхнули її тіло в обрив, подалі від очей інших альпіністів. Тепер вона спочиває з миром. Нарешті, я зміг зробити щось для неї.” Єн Вудхолл.

Через рік тіло Сергія Арсеньєва було знайдено: «Прошу вибачення за затримку з фотографіями Сергія. Ми безумовно його бачили – я пам’ятаю фіолетовий пуховий костюм. Він був у положенні як би поклону, лежачи відразу за Джохеновськім (Jochen Hemmleb – історик експедиції) “неявно вираженим ребром” в районі Меллорі приблизно на 27150 футах (8254 м). Я думаю, це – він.» Джейк Нортон, учасник експедиції 1999 року.

Але в тому ж році був випадок, коли люди залишилися людьми. В українській експедиції хлопець провів майже там же, де американка, холодну ніч. Свої спустили його до базового табору, а далі допомагали понад 40 людей з інших експедицій. Легко відбувся – чотири пальці ампутували.

«У таких екстремальних ситуаціях кожен має право вирішувати: рятувати або не рятувати партнера … Вище 8000 метрів ти повністю зайнятий самим собою і цілком природньо, що не допомагаєш іншому, так як у тебе немає зайвих сил». Міко Імаї.

«Неможливо дозволити собі розкіш моральності на висоті більше 8000 метрів».(?!)

У 1996 році група альпіністів з японського університету Фукуока піднімалася на Еверест. Зовсім поруч із їх маршрутом виявилися троє потерпівших лихо альпіністів з Індії – виснажені, занедужалі люди потрапили в висотний шторм. Японці пройшли мимо. Через декілька годин усі троє загинули.

Вкрай рекомендую прочитати статтю учасника експедиції на Еверест із журналу GEO «Наодинці зі смертю». Про найбільшу катастрофу десятиліття на Горі. Про те, як через купи обставин, загинуло 8 осіб, у тому числі і двоє командирів груп. Пізніше по книзі автора був знятий фільм «Смерть на Евересті».

Страшні кадри каналу «Діскавері» в серіалі «Еверест – за гранями можливого». Коли група знаходить замерзаючу людину, знімає її на камеру та лише цікавиться ім’ям, залишаючи помирати на самоті в крижаній печері (уривок)…

«Трупи на маршруті – хороший приклад і нагадування про те, що треба бути більш обережними на Горі. Але з кожним роком сходжувачів все більше, і за статистикою трупів буде з кожним роком додаватися. Те, що в нормальному житті неприйнятно, тут, на великих висотах, розглядається як норма». Олександр Абрамов.

Тіла на шляху до вершини:

«Не можна продовжувати здійснювати сходження, лавіруючи між трупами, і робити вигляд, що це в порядку речей».

Автор: Олександр Абрамов.
Переклад на українську: NARODNE

Оцініть статтю:
[Голосів: Оцінка: ]

Читайте нас у Facebook і Telegram!

Підписуйтесь на нові публікації по email:

Рубрика
Подорожі
Narodne - український інтелектуальний, науково-пізнавальний інформаційний ресурс, створений для ерудитів. Публікуємо цікаві статті, розповідаємо про історії минулого, висвітлюємо і аналізуємо визначні події та особистостей, котрі мають значення в культурному і глобальному масштабах.
    ВАРТО ПЕРЕГЛЯНУТИ